Як криптовалюта непомітно кидає виклик владі банків у Вашингтоні
Роками криптовалютна індустрія виглядала аутсайдером — її ігнорували, висміювали та недооцінювали традиційні фінанси. Сьогодні цей наратив змінився. Криптовалюта — це вже не просто революційна технологія; вона стає політичною та фінансовою силою, яка загрожує давньому впливу банків, особливо серед американських правих.
Як Волл-стріт, так і сектор цифрових активів пережили успішний рік. Криптовалюта виграла від більшої правової ясності після прийняття Закону GENIUS у липні, який надав стейблкоїнам чіткішу регуляторну основу. Тим часом, акції банків зросли після перемоги Дональда Трампа на виборах, зумовлені очікуваннями пом’якшення регулювання. Навіть банкіри, які особисто не люблять Трампа, не виявили особливого бажання повернутися до суворішого нагляду епохи Байдена.
Незважаючи на ці паралельні здобутки, тертя між банками та криптовалютними фірмами загострюються. Глибшою проблемою для кредиторів є не короткостроковий прибуток, а поступове руйнування їхнього привілейованого статусу. Протягом десятиліть банки займали домінуюче становище в економічній політиці Республіканської партії. Зараз цю роль оскаржують криптокомпанії, які прагнуть зайняти місце за одним столом переговорів.
Стейблкоїни знаходяться в центрі суперечки. Хоча Закон GENIUS забороняє емітентам стейблкоїнів виплачувати відсотки, що має на меті запобігти виведенню депозитів з банків, емітенти знайшли обхідний шлях. Такі фірми, як Circle, можуть ділитися доходами з криптовалютними біржами, які потім пропонують користувачам «винагороди». Банки стверджують, що це фактично відтворює дохідність під іншою назвою, і хочуть, щоб регулятори закрили цю лазівку.
Амбіції криптовалют виходять за рамки стейблкоїнів. У жовтні голова Федеральної резервної системи Крістофер Воллер збентежив банкірів, припустивши, що більше небанківських фірм можуть отримати доступ до платіжної інфраструктури ФРС. Хоча пізніше він уточнив, що такий доступ все одно вимагатиме банківських статутів, це повідомлення сколихнуло галузь.
Це занепокоєння посилилося в грудні, коли регулятори схвалили статути національних трастових банків для п’яти компаній цифрових фінансів, включаючи Circle та Ripple. Хоча ці статути не дозволяють приймати депозити чи кредитувати, вони дозволяють загальнонаціональне зберігання активів, усуваючи необхідність отримання схвалень від штатів. Традиційні банки лобіювали проти цього кроку, розглядаючи його як ще один крок до легітимізації криптовалютних фірм у банківській системі.
Окремо ці події можуть здаватися незначними. Разом вони становлять значний виклик для банків, які вже зазнають тиску з боку приватних кредитних фірм та небанківських торгових платформ. Кредитори гостро усвідомлюють, скільки позицій вони вже втратили — і скільки ще можуть втратити.
Криптокомпанії стверджують, що банки мають несправедливі регуляторні пільги, які стримують конкуренцію. Хоча цей аргумент має політичний резонанс, такі практики, як маскування прибутковості під винагороди, випробовують терпіння законодавців. Той факт, що Конгрес не вжив жодних заходів, свідчить про глибший зсув: політичний вплив банків більше не такий, як колись.
Криптовалюта приєдналася до антиістеблішментського духу сучасних американських правих. Підтримувана політичними комітетами дій, які мають сотні мільйонів доларів напередодні проміжних виборів 2026 року, галузь стала потужним виборцем. Коли банки та криптофірми стикаються, банки більше не можуть розраховувати на свою перемогу.
За іронією долі, оскільки банки були обурені регулюванням демократичної ери, тепер вони покладаються на сенаторів-демократів, стурбованих відмиванням грошей та дохідністю стейблкоїнів через приховані канали. Протистоячи наполяганню криптовалютних компаній на отриманні банківських ліцензій, Волл-стріт об’єдналася з профспілками та лівоцентристськими політичними групами — несподіваною коаліцією, що виникла з необхідності.
Реальна загроза, яку криптовалюта становить для банків, не є технологічною. Вона політична.
Застереження: Ця стаття є переписаним викладом, заснованим на оригінальному звіті, опублікованому на https://www.economist.com/. Оригінальний репортаж та аналіз належать The Economist.
